Ой давно-давно

Ой давно-давно в матінки була, Що вже та й доріжка терном заросла. Ой не так терном, як шипшиною, Де ми походили із матінкою. А я схочу-схочу, терен висічу, Колючу шипшину припіл виломлю. Колючу шипшину припіл виломлю, До своєї неньки в гості ж полину. Ой лечу-лечу поміж галичок, Прилетіла-сіла в матінки в саду. Прилетіла-сіла в матінки в саду На тій орішині, що на край саду. На тій орішині, що на край саду. Чи не вийде мати вранці ж по воду? Вийшла-вийшла мати рано води брать, Не набрала води, набрала слізок. Не набрала води, набрала слізок, Пішла й у світлицю будить невісток: – Невісточки-дочки, пора уставать, Щось у нашім саду за пташка кує. – Ой то ж не пташка, то ж ваша дочка, Без долі вродилась, без щастя зросла. Без долі вродилась, без щастя зросла, На чужу сторонку горювать пішла.